Історія

“До двох років Михайлик особливо не відрізнявся від інших дітей. Але потім ми стали помічати, що Мишко зовсім не розуміє звернену мову, та і його мова зовсім не розвивалася. Після відвідин Українського науково-дослідного інституту психіатрії в Києві нам було поставлено діагноз атиповий аутизм із розладом рецептивної мови, порушеннями активності та уваги, когнітивною недостатністю, відповідною легкою розумовою відсталістю.”

“До двох років Михайлик особливо не відрізнявся від інших дітей. Але потім ми стали помічати, що Мишко зовсім не розуміє звернену мову, та і його мова зовсім не розвивалася. Після відвідин Українського науково-дослідного інституту психіатрії в Києві нам було поставлено діагноз атиповий аутизм із розладом рецептивної мови, порушеннями активності та уваги, когнітивною недостатністю, відповідною легкою розумовою відсталістю.”

“Ми стали звертатися до невропатологів, приймали купу препаратів. Дитина була дуже гіперактивною і нервовою, з нею було дуже важко. Ми рік брали психотропний препарат Страттера, вживаючи який дитина стала рости як рослина, не висловлюючи жодних почуттів та емоцій. Але один позитивний момент цього лікування був у тому, що я змогла дитину посадити за стіл і займатися з нею за програмою АВА. Михась став трохи розвиватися, у нього трохи пішла мова і розуміння навколишнього світу. Але цього було недостатньо, щоб він міг спілкуватися з дітьми, як звичайна дитина.

Випадково в інтернеті я прочитала про процедуру Томатіс в Центрі Стимуляції мозку. Ми в центрі пройшли вже два курси Томатіс, після яких дитина стала більше йти на контакт з оточуючими, виражати свої емоції і потреби, поліпшилася мова.

На жаль, на даний момент у нашій сім’ї вже недостатньо коштів проводити комплексні курси реабілітації дитини, хоча після кожного курсу у Михася з’являється щось новеньке: увага, звуки і т.п. Це вже ще одна можливість довести, що дитина сильна і здатна до відновлення.

Якщо зараз не дати нашому Михайлику шансу на необхідне лікування, то потім вже буде пізно що-небудь виправляти. Адже з віком дитина пристосовується до своєї неповноцінності, і вивести її з цього стану вже набагато важче, як і домогтися гарних результатів.

На лікування нашої дитини йшли всі гроші сім’ї, родичів, колег та небайдужих знайомих. Але, на жаль, провести черговий курс реабілітації нам уже не під силу, тому й вирішили звернутися за допомогою до небайдужих до дитячої біди людей.

Ми, батьки Михайлика, будемо дуже Вам вдячні за будь-яку посильну допомогу. Дуже важко про це просити незнайомих людей, але заради своєї дитини ми готові на все!

Ми віримо і сподіваємося, що навіть у наш непростий час ми знайдемо добрі та чуйні серця, які допоможуть нашому завжди приязному, з посмішкою на обличчі, життєрадісному “красунчику”, як часто його називають оточуючі, пройти гідне лікування!”